Alloise: чому українські музиканти співають англійською?

Фотографії з зустрічі надала талановита фотографка Анна Шевченко з W production.   

Вийшов новий міні-альбом Alloise і CasualMan «Elaboration». І поки всі насолоджуються бадьорою літньою музикою, ми розпитали сонячну Аллу Московку (Alloise) про те, чому українські музиканти співають англійською. У відповідь почули цілу купу захоплюючих історій про особливості лондонського сленгу, фемінізм, способи подолання мовного бар’єру та дивну книгу чеського автора «Псоглавці».

Чому українські музиканти співають англійською?

Я б хотіла почати з того, що я — одна з перших виконавиць, які почали співати англійською. Років 10 тому це не було таким масовим явищем, як зараз. Був The Maneken, була група Tomato Jaws, з якої вийшла Ната Жижченко (ONUKA) і ще кілька виконавців. І все. Чому це робила я?

По-перше, тому що я виросла на англомовній музиці, і вона, мабуть, виховала в мені певну культуру поезії. Якщо я, звичайно, можу такими гучними словами говорити про свою англійську. Мені було зручно висловлювати свої думки англійською.

По-друге, те, що було на той час українською мовою – мелодійною українською мовою – мене не влаштовувало. Ця музика викликала не найкращі переживання. Крім «Океану Ельзи» та ще кількох крутих гуртів, які вже були («Бумбокс» уже був тоді), все інше асоціювалося з Палацом України та заслуженими артистами. Вони, безумовно, заслуговують на повагу, але музика мала рухатися вперед, і хтось мав її рухати. Тому ми вирішили співати англійською.

Треба було боротися за англійську мову в українській музиці, що ми й робили.

Первая реакция авторитетных продюсеров «Ребята, что вы делаете, у вас не будет концертов – вы же поете на английском языке, вы будете сидеть в неизвестности и прозябать. Запишите лучше песню, чтобы всем было понятно».

На что я отвечала «Кто не прогуливал английский язык в школе или университете, тот вполне может понять слова моих песен. Я, к сожалению или к счастью, не Шекспир, пишу на достаточно простом английском языке, который понятен».

Надо было повоевать за английский язык в украинской музыке, что мы и делали.

То ви самі пишете тексти? Розкажіть, як це відбувається?

Так, пишу сама. Музика й текст приходять одночасно. Пишу по-різному. Буває, що вся пісня приходить цілком. Треба вловити момент натхнення. Іноді пісня сама стукає й каже: «сідай за інструмент і пиши, інакше пропустиш щастя».

Хтось вичитує ваші тексти?

Наші тексти редагує наш друг Річард Брейді, лондонець, який має власну школу адвокатів. А також Стівен Томпсон, чоловік нашої колишньої тур-менеджерки Євгенії. Я завжди віддаю тексти на вичитку, бо не можна так ризикувати — я ж не носій мови. Колись був дуже делікатний момент. Я написала пісню, яка називається «Shinе», вона, до речі, не вийшла. Віддала текст Річарду, який перевірив текст і, загадково посміхаючись, сказав: «Ти, звичайно, можеш залишити назву, але взагалі «Shinе» на сленгу лондонської молоді означає «оральне задоволення для чоловіків». Як я могла про це знати? Ніяк. Добре, що є друзі, які в потрібний момент зупинять.

Наскільки важлива вимова для виконавця?

Дуже важлива. З роками я стала краще і чіткіше співати. Для вокалістів можу сказати, що потрібно акцентувати увагу на таких твердих і м'яких звуках, як, наприклад, «д», «т». Я використовую скоромовки. Ще один секрет, хоча, напевно, не секрет для професійних вокалістів: у рот береться пробка від вина і через неї промовляється текст.

Для виконавця важливо, щоб його почули.

Є ще одна порада для вокаліста: звук «т», наприклад, краще вимовляти ближче до «д», тоді він звучить чіткіше. Для виконавця це важливо — щоб його почули.

Якими мовами доводилося співати?

Українською, звичайно. Російською не співала, не знаю, думаю, мені не личить. Англійською. І, як не дивно, суржиком. Я граю в театрі «КРОТ» (Київський Революційний О***нний Театр) у п’єсі Леся Подерв’янського. І режисер мені сказав: «Раз ти з Полтави, то суржик для тебе – найорганічніша мова, тому давай ти напишеш пісню і заспіваєш на суржику». А музику до цієї вистави робив німецький музикант Маркус Біркле. Тому вийшов німецький тріп-хоп на суржику. Грімуча суміш.

Наскільки мелодійна англійська мова для пісень?

Наймелодійніша — українська мова. Це не стереотип, це те, що підтверджує практика. У моєму репертуарі є одна офіційно записана пісня «Вербова дощечка», це веснянка – вона наймелодійніша з усього, що я співала. Незважаючи на те, що я люблю soul і blues, а це наймелодійніші жанри в музиці. Друга за мелодійністю для мене – англійська.

Навіщо музиканту потрібна англійська?

Не тільки музиканту. Людині будь-якої професії потрібна англійська. Це спілкування. А спілкування корисне і в роботі, і в розвитку. Можна поїхати в будь-яку країну і знайти спільну мову з населенням.

Чи заважав вам коли-небудь під час подорожей мовний бар'єр?

Після тижня перебування в Лондоні починаєш говорити так, ніби все життя прожив у цьому місті. Я зухвало розмовляла з лондонцями, імітуючи їхній акцент. Мовного бар'єру, як правило, не було. Всім відоме це явище: вчиш-вчиш на курсах, нічого не розумієш. А потім приїжджаєш туди, де розмовляють англійською, і якось починаєш говорити. Мабуть, правильні слова витають у повітрі. А потім повертаєшся в Україну, і здатність лити англійську мову атрофується.

Усім знайоме таке явище: вчишся-вчишся на курсах, нічого не розумієш. А потім приїжджаєш туди, де розмовляють англійською, і якось починаєш говорити. Мабуть, правильні слова витають у повітрі.

Колись у мене був комплекс, коли я розмовляла з носіями мови. Постійно думаєш — правильно говориш чи ні. Але є вихід: можна випити з лондонцем келих вина, і всі бар’єри зникнуть.

Чому у вас англомовний псевдонім?

Псевдонім я придумала випадково. У мене в дитинстві в моїй кімнаті була книжкова шафа. І там стояла величезна книга чеського автора Алоїса Ірасіка «Псоглавці». Я цю книгу досі не прочитала, мені здається, це серйозна книга, до неї потрібно морально дозріти. Ну, або якась нудьга (сміється). А друг моїх батьків помітив цю книгу, і вона надихнула його на те, щоб називати мене Алойз.

А що вас надихає у творчості та в житті?

Мене надихають люди, які присвячують творчості всю душу, всі зусилля, не лінуються, а рішуче відстоюють свою ідею. Ось коли такі люди є навколо мене, я теж можу творити. А коли таких людей немає — такі періоди теж бувають — руки опускаються. Але потім я якось накопичую сили й іду далі. Я зараз почала говорити про те, що жінки повинні об’єднуватися в роботі, сильні жінки, які щось відчувають, щось розуміють. Так само, як раніше я почала співати англійською, хоча мене ніхто не розумів і довелося пробивати цю стіну, зараз я ризикнула говорити про те, що жінкам потрібно об’єднуватися. У США та інших країнах про це говорять відкрито і багато, у нас поки що — ні. Жінкам потрібно розмовляти одна з одною.

Мій фемінізм – це не прагнення принизити чоловіка; я кажу про те, що можна зробити свого чоловіка – друга, чоловіка, батька – щасливим, залишаючись при цьому сильною, глибокою та розумною жінкою. Це зараз моє головне натхнення.

Ми мовчимо про багато речей. Мій фемінізм — це не прагнення принизити чоловіка, я кажу про те, що можна зробити свого чоловіка — друга, чоловіка, батька — щасливим, залишаючись при цьому сильною, внутрішньо глибокою та розумною жінкою. Це зараз моє головне натхнення.

Розкажіть про найближчі творчі плани. До яких звершень спонукає натхнення?

Ми ставимо нові вистави, прем'єра відбудеться в жовтні. Разом із Монатиком та іншими артистами готуємо триб'ют-шоу групі Queen, плавно вливаємося в осінній театральний і музичний сезон. 

Бажаємо успіхів у досягненні творчих планів і сподіваємося, що ваша розповідь зможе надихнути наших користувачів вивчати англійську та не боятися говорити (або співати) нею.