Інтерв'ю з Павлом Шведом: про Komubook та книги, заради яких варто вивчити англійську

©Фото: Ната Коваль 

Сьогодні існує проблема нестачі українських перекладів англомовної літератури. Саме тому Павло Швед створив першу українську платформу краудпаблішингу Komubook, яка базується на трьох китах: якості дизайну, друку та перекладу. Отож, якщо ви зневірились у якості перекладу англомовних книг чи не можете знайти необхідну книгу в українському перекладі – підтримуйте Komubook, адже гасло проекту: 

Якщо вам також набридло чекати, поки хтось видасть улюблені книжки, нумо, зробімо це самотужки й разом! 

Як саме? Проект пропонує книги, підраховує витрати на видання і оголошує суму, яку потрібно зібрати для того, аби книга була перекладена та видана. Наприклад, просто зараз ви ще встигаєте долучитися до підтримки видання роману  Філіпа К. Діка:

Щоб отримати 1 примірник цієї книги, достатньо заплатити 85 грн. Вартість видання розраховується як сукупність витрат, починаючи від авторських прав та перекладу і закінчуючи літературним редагуванням, вартістю дизайну, верстки та друку. Чи справді можна довіряти якості перекладу та яких книг не вистачає українському читачу, розповів засновник проекту Павло Швед.

Що ви вкладаєте у словосполучення «якісний переклад»?

Якісний переклад повинен в першу чергу бути максимально вірним оригіналові, однак зрозуміло, що кожен переклад – це лише наближення до оригіналу, бо кожній мові характерна своя особлива структура, своя мелодика, навіть лексичний склад і т. д. Також важливо, аби переклад добре читався, не був надто механічним, надто прив'язаним до мови оригіналу, бо йдеться перш за все про «задоволення читача».

Чому переважна кількість книг на Komubook – англомовна література?

Це якось мірою пов'язане з моїми особистими преференціями. Я непогано володію англійською, дуже багато читаю цією мовою, відповідно, набагато краще знаю англомовну літературу, ніж, скажімо, іспаномовну або франкомовну. Відтак мені простіше обрати ті речі, які, на мою думку, варто видати, бо я вже ознайомився з ними в оригіналі і переконався у їхній вартісності. 

Але є й інші фактори. Скажімо, в Україні сьогодні є кілька видавництв, які активно видають польських, чеських, німецькомовних авторів і т. д. А проекту «Комубук» на цьому етапі швидше йдеться про те, аби заповнити якісь основні лакуни, тобто видати тих авторів, без яких неможливо уявити собі історію літератури 20-го століття. Час на більш «нішевих» авторів ще настане.

Розкажіть про перекладачів Komubook. Чи просто сьогодні знайти гарного перекладача?

Знайти хорошого перекладача і просто, і складно. Нам допомагає те, що багато перекладачів вже чули про наш проект і готові співпрацювати з нами, оскільки вважають, що ми робимо справді корисну справу. Особисто я на початку шукав перекладачів, читаючи вже видане і шукаючи тих, чиї переклади мені подобалися. Так я відкрив для себе, наприклад, Гєника Бєлякова, прочитавши його переклад Буковського у «Всесвіті». 

З Тарасом Бойком познайомився через його переклади для видавництва Жупанського. Андрія Рєпу вже давно знаю як хорошого перекладача з французької. Наразі ми хочемо розширити коло тих перекладачів, з якими ми співпрацюємо, тому найближчим часом читач побачить на Комубук і інших перекладачів, деякі з яких є досить відомими, навіть іменитими, наприклад пан Роман Осадчук або Наталя Сняданко, а деякі ще поки молоді або й зовсім не знані, але ми хочемо дати їм шанс заявити про себе. 

Чи впливає на вибір літератури для перекладу на Komubook смак перекладача, його захоплення автором?

Я б сказав, що так. При виборі перекладача я завжди думаю про те, чи цей автор цікавий самому перекладачеві, чи він підходить йому за стилем. Саме тому більш контркультурні тексти, скажімо Томпсона чи Берроуза , для нас переклав Гєник, а більш традиційні я довірив пану Тарасу Бойку, і мені здається, що я не помилився. В ідеалі «стиль» перекладача не повинен критично впливати на сам переклад, однак цей стиль все одно задає певну тональність, і дуже важливо, щоб вона була правильною.

Ми знаємо, що ви також пробували себе на ниві перекладача. Що саме перекладали, чи є плани продовжити цю діяльність?

Я свого часу закінчив лінгвістичний університет, тому переклад для мене вже давно не є чимось чужим. Оскільки я вже багато років захоплююся теоріями відомого лаканівського психоаналітика та філософа Славоя Жижека, то перекладав в основному його, бо хотілося зробити його доступним для тих українських читачів, які не володіють англійською. 

Більшість із перекладеного я публікував на своєму невеликому сайті, правда, мушу сказати, що це чорнові варіанти, які ще потрібно довичитати. На жаль, поки до цього не доходять руки. Коли я почав активно займатися «Комубуком», то спробував свої сили і в художньому перекладі, зокрема переклав роман «шотландського Берроуза» Александра Троккі та одну повість Генрі Міллера. Дай Бог, з часом вдасться видати їх через «Комубук». Зараз активно працюю над перекладом однієї книжки Жижека, яку також планую, за можливості, видати. Тому робота в цьому напрямку йде.

Що найскладніше в перекладацькій роботі?

Найскладніше – це витримка. Бо перекласти одну-дві чи й десять сторінок – це не складно, а от перекласти всю книжку – для цього необхідна певна сила волі, бо навіть якщо це ваш улюблений письменник, на якомусь етапі він все одно починає вас втомлювати. Хоча, звісно, особисте зацікавлення автором дуже допомагає. Мені здається, я ніколи не зміг би перекладати щось виключно за гроші, хіба що за дуже великі гроші:) 

Чи погоджуєтесь ви з тим, що переклад – це завжди інтерпретація твору через призму світогляду перекладача?

Десь погоджуюся, хоча не потрібно забувати, що це все-таки переклад, а не власна творчість. Моє особисте кредо таке: намагайся перекласти якомога ближче до оригіналу, де дозволяй собі жодних поблажок в цьому плані, і вже точно не намагайся «покращити» оригінал своїм перекладом.

Чи є книга, про переклад якої ви мрієте? 

Ну, це, наприклад, книжки Жижека, в першу чергу тому, що я хочу, аби ці переклади були зроблені справді добре, бо поки, на жаль, якість перекладу тих двох книжок цього автора, які з'явилися українською, м'яко кажучи така собі. І це не лише питання володіння мовою, тут необхідні ще доволі солідні знання з лаканівського психоаналізу та філософії, аби самому глибоко розуміти, про що там йдеться. 

Оскільки я вже багато років цим цікавлюся, то, мені здається, що маю все необхідне, аби зробити справді якісний переклад, який приверне до Жижека та його ідей увагу широкого кола читачів в Україні. Якщо говорити про художню літературу, то якогось одного автора немає, але є певне коло авторів. От хотілося мені, аби Троккі та Міллер заговорили українською, і цього я вже досяг. В найближчих планах – спробувати свої сили з Х'юбертом Селбі або, можливо, Керуаком. Але для цього треба буде знайти час.

Чи траплялися несподівані кумедні ситуації при перекладі книги? Чи існують «погані поради» для перекладачів-початківців?

Чесно кажучи, якихось надто кумедних ситуацій не пам'ятаю, можливо тому, що ставлюся до питання перекладу надто серйозно:). Щодо порад, то можу дати хіба хороші. 

• перш за все переконайтеся, що ви дійсно хочете перекладати, особливо якщо йдеться про художню літературу
• завжди намагайтеся перекладати кожну фразу, кожне речення чи абзац, максимально ретельно
• не робіть «чорновий» переклад, в надії, що потім до нього ще повернетеся. Це дисциплінує роботу і в кінцевому підсумку дає кращий результат

Чи створюються переклади тільки з метою подолати мовний бар'єр? Навіщо українцям потрібні російські видання українською мовою, наприклад, видання Komubook «МЫ» Замятіна?

Безумовно, переклади створюються для того, щоб дати можливість прочитати ту чи іншу книжку тим читачам, які не володіють певною мовою. Але це також засіб діалогу культур і збагачення (ідеями, сенсами, мовними можливостями) тієї мови, на яку перекладаєш. 

Зокрема, це спосіб відкривати свою країну світові не тим, що ти береш певну частину своєї країни чи культури і удоступнюєш її іншим, а тим, що береш частину світу і інтергуєш у свою культуру. Це така своєрідна діалектика культурного обміну, і мені здається, що цей другий, внутрішній спосіб відкривати себе світові чи не важливіший від першого, особливо для таких культур як українська, які довго з тих чи інших причин залишалися закритими.

Заради яких авторів варто вивчати англійську? Які б книги ви порадили?

Хороших книжок справді багато, щось одне виділити важко. Англійською їх кожного року видається значно більше, ніж, напевне будь-якою іншою мовою. До того ж, більшість із цих книжок ніколи не будуть перекладені. Я б виділив не окремі книжки, а певні сфери – це пізнавальна література, наукова та науково-популярна. 

Також це весь той неймовірний об'єм інформації, який вже існує і створюється англійською мовою в мережі. Тобто знання англійської – це те, що сьогодні забезпечує свободу доступу до інформації. Ніяке знання російської тут не допоможе, ви все одно завжди будете приречені задовільнятися лише крихтами від цього бенкету.

Чи плануєте ви перекладати сучасних англомовних авторів? Наскільки складно визначити художню цінність твору сучасної літератури?

Не лише плануємо, а вже готуємо, наприклад, того ж Дуґласа Коупленда, адже це сучасний автор. Ми переважно не беремося за сучасну літературу саме тому, що її видається надто багато, дуже складно йти в ногу з цим процесом, тим більш, що не просто, як ви сказали, оцінити те, чи буде цей твір актуальним ще й через 10 чи й 25 років, чи це просто минущий твір, який сьогодні є популярним з випадкових причин (особистість письменника, кон'юнктура, просто хороший маркетинг або вдала екранізації і т. д.).

Зараз готуються до видання книги другої хвилі. Які були труднощі у процесі збору коштів, відбору книг?

При відборі особливих труднощів не було. Не скажу, що ми включили в другу чергу все, що хотілось би видати, але правда в тому, що все одразу не видасиш, тому доводиться себе обмежувати, інколи також є певні практичні обмеження. Щодо збору коштів – то головне розчарування в тому, що поки видання отримали не зовсім ту підтримку, на яку ми сподівалися. Але ми все одно залишаємось оптимістами.

Чи є бажання/мета перекладати не тільки художню, а й бізнес-літературу? Чи ви акцентуєте увагу на художній літературі?

На мою думку, далеко не все, що стає бестселером в сегменті бізнес-літератури, справді варте видання. Дуже часто це книжки з однією-двома ідеями, розмусоленими на 250 сторінок. Але є, звісно, більш тривалі і якісні речі, які хотілось би видати. Знову ж таки, все одразу такий невеликий проект як наш робити не може. Ми тут виходимо з такої стратегії: «Місіс Делловей» буде потрібна читачам і через 50 років, а от чи хтось знагає тоді про сучасні бізнес-бестселлери, це велике питання. Імовірно, що ні. Саме тому ми й займаємося тим, що вважаємо більш вагомим внеском в українську культуру.  

Чи є плани виходу на міжнародний ринок для презентації української літератури іноземному читачеві? Чи проект є локальним?

Такий проект як «Комубук» можливий тільки в специфічних українських умовах, тобто в умовах вагомої нестачі якісної перекланої літератури. Якщо ми говоримо про більш розвинуті ринки, такий як німецький, або й, навіть, польський, то там проблема прямо протилежна – книжок видається надто багато і читач не втигає їх всі перечитати. Тому поки про закордон ми не думаємо. 

Що ж до перекладу української літератури іншими мовами – то, на моє переконання, цим мають займатися видавництва інших країн, звісно, що українська держава в ідеалі мала б в цьому допомагати якимись грантовими програмами, але ця держава і своїм видавцям не дуже допомагає, тому це питання швидше гіпотетично-риторичне. 

Павло, дякуємо! Бажаємо успіху вашому проекту та здійснення всіх професійних мрій, з нетерпінням чекатимемо на нові книги від «Комубук»!