Hat 7789 0

Ростислав Семків: як писали класики, перекладав Андрухович та чому мають радіти фани Гаррі Поттера

Ростислав Семків: як писали класики, перекладав Андрухович та чому мають радіти фани Гаррі Поттера

Ростислав Семків розповів про те, чому варто читати літературу в оригіналі, як знаходити кумедне в романах Джойса та еротику в перекладах Шекспіра, адаптовані книги вважати прийнятним злом та відкривати секрети письменницької мастерності.

  • Ростислав Семків – літературознавець, перекладач, літературний критик, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія», в.о. директора Українського інституту книги – розповів про те, чому варто читати літературу в оригіналі, як знаходити кумедне в романах Джойса та еротику в перекладах Шекспіра, чому адаптовані книги слід вважати прийнятним злом та як відкривати секрети письменницької мастерності. 

    Що ви скажете про розвиток української літератури? Які жанри найпопулярніші сьогодні серед українських читачів?  

    Якщо говорити про ринок, то, звичайно, варто сказати про сектор літератури, що зорієнтований на вивчення англійської мови змалечку. Дитяча література різноманітна. Починає розширюватися сектор підліткової літератури, нон-фікшн, збільшується кількість перекладної літератури, до того ж, нетипової: з'являються переклади з норвезької, наприклад. Оригінальне письменство не аж так швидко розвивається, але це зрозуміло, бо ситуація була не надто сприятлива для розвитку. У 70-80-х роках неможливо було писати те, що хочеш. У 90-х – загальна криза книговидання. З 2000- х років українська література розвивається, хоч і повільним темпом, книг більшає. 

    Сектор перекладної літератури розвивається, але що втрачає читач, обираючи переклад?

    Він неминуче втрачає, особливо, якщо йде мова про поезію. Хоча поезію не так багато перекладають. Значних втрат поетичного слова, образності не уникнути.  Поезію варто читати в оригіналі, навіть якщо не повністю її розумієш. Важливими є навіть не окремі слова чи розуміння тексту, а відчуття поезії, ритміки поетичного твору. 

    Поезію варто читати в оригіналі, навіть якщо не повністю її розумієш.

     

    Але в будь-якому випадку переклад це – певною мірою, тлумачення тексту. Якщо говорити про прозу, то навіть, читаючи хороший переклад, читач може дещо втратити, не кажучи про погані переклади. 

    Ростислав Семків: Інтерв'ю 

    Андрухович перекладає Шекспіра як Андрухович. Це гарні переклади, вони грайливі, навіть еротичні.

     

    Зараз, наприклад, з’явились хороші переклади «Гамлета» і «Ромео і Джульєтти» – їх зробив Андрухович. Це дуже хороші переклади. Але з Шекспіром існує проблема, адже він творив на межі епох: на межі ренесансної епохи і барокової. Барокова епоха починається з темного періоду, який називають маньєризмом. Це моторошний, розпачливий, жахливий стиль. Питання: як ми трактуємо Шекспіра – як світлого яскравого ренесансного драматурга чи представника темного маньєризму? Класичні переклади Кочура, Пастернака тяжіють до темного стилю. 

    Андрухович перекладає Шекспіра як Андрухович. Можна сказати по-бубабістськи. Шекспір у нього швидше ренесансний. Це гарні переклади, вони грайливі, навіть еротичні. Але як перекладати правильно – важко сказати. З іншого боку – читати Шекспіра в оригіналі – це зовсім інший досвід. Хоча б тому, що Шекспір – це не просто англійська мова, він використовує вкраплення староанглійської, давні форми, давні слова. Шекспіра цікаво читати з коментарем, це окрема інтелектуальна пригода. Уявляєш себе в давній Англії 17 століття.

    Це стосується всіх книг. Багато книг я читав спочатку в перекладі, а вже потім – в оригіналі. Попереднє ознайомлення з перекладом допомагає, але це не обов'язково. Звісно, якщо є можливість, треба читати тексти в оригіналі

    Які переклади ви можете назвати головними у вашій кар'єрі перекладача?

    В мене траплялися різні переклади. Однак два головних – це були переклади наукових книг. Одна з них – праця Барбари Єлавіч «Історія Балкан XVIII і XIX століття» в двох томах. Вона історик, викладає в американському університеті.  Це фундаментальна робота, вийшла друком у невеличкому видавництві «Свенас», вона точно є в бібліотеках. Звісно, це було дуже цікаво, довелося прочитати багато книг з історії, виникло питання, завжди актуальне для перекладачів – як правильно перекладати власні назви тощо. 

    Інша наукова праця – у співпраці з іншими перекладачами, зокрема з Ольгою Радомською. Ми переклали «Західний канон» Гарольда Блума, гарвардського професора – надзвичайно важлива для гуманітаристики і літературознавства книжка. 

    Зовсім інший тип тексту – переклад «Everything is Illuminated» by Jonathan Safran Foer. Фоєр – вже досить відомий, хоч і молодий американський письменник. Це художній текст. Частина цього тексту написана таким собі «симпл інгліш», друга частина написана непоганою англійською. Книга насичена грою слів, яка для носіїв мови виглядає кумедно – автор пише ламаною англійською, яка смішить. Якщо сміється американець, має сміятися і читач, що читає переклад. Отож ми намагалися відтворити ламану мову, додавали сленгу тощо. Це був своєрідний досвід. 

    Чи важко перекладачам відтворювати іронію, передавати кумедність тексту?

    Ростислав Семків: Інтерв'ю

    Якщо, наприклад, читати Діккенса в оригіналі – він значно менш нудний, ніж ми звикли про нього думати. Діккенс – цікавий стиліст, у нього дуже добра іронія, однак це складна, розвинута мова. Ви повинні мати високий рівень мовної підготовки, аби читати в оригіналі «Домбі і син». 

    Якщо, наприклад, читати Діккенса в оригіналі – він значно менш нудний, ніж ми звикли про нього думати.

     

    Є автори, які пишуть просто, наприклад, Агата Крісті. Вона пише зрозумілою мовою. В її текстах немає аж надто поширених речень, складних конструкцій. Також варто звернути увагу на превікторіанську літературу, наприклад, Джейн Остін, Льюїса Керролла. 

    Звичайно, має певний шарм модерністська література. Джойса я читав в оригіналі, мені він надзвичайно подобається. Хоча мовна робота складна. Мабуть, Джойса слід спочатку прочитати зрозумілою мовою, потім – в оригіналі. Бо на читача чекає подвійна робота – з одного боку інтелектуальний роман, з іншого боку – додається мовна робота. 

    Сам Джойс вважав «Уліса» надзвичайно кумедною книгою.

     

    Сам Джойс вважав «Уліса» надзвичайно кумедною книгою. Однак коли я прочитав російський переклад, отримав відчуття складного інтелектуального тексту, але не зрозумів, чому автор думав, що книга кумедна. Потім я прочитав цей роман англійською – мені здалося, я почав вловлювати цю кумедність.

    І тільки після того, як прочитав переклад українською, я відчув її. Український переклад робив О. Терех, він перекладав Джойса 15 років, потім цей переклад фіналізував О. Мокровольський. Читаючи цей текст, я відчув, що їм дійсно вдалося зробити цей текст дотепним, вони грають словами, створюють іронічній ефект.

    Наприклад, російською ім'я Buck Mulligan переклали як «Бык Маллиган». Зрозуміло, що вони пішли за фонетикою, хоча ясно що Бак до Бика не має жодного відношення. Отож читачу відразу уявляється здоровенний, грубуватий персонаж. В українському перекладі його звуть Красунчик Маліган, це значно ближче до того, що це слово означає. Персонаж починає виглядати більш манірним, а він справді таким є, у нього є знущальні нотки. Він залишається великим і масивним, але стає іронічнім і кумедним. 

    Мені взагалі здається, що тут є глибший момент: російські переклади загалом дуже серйозні, вони ось цей елемент іронії і комізму  ігнорують, бо в Россії сувора перекладацька школа. До багатьох речей російські перекладачі часто ставляться академічно, навіть в тих випадках, де  цього академізму зовсім немає. А в Україні перекладацька традиція – перервана, отож часто українські перекладачі, як у випадку з «Декамероном» чи «Дон Кіхотом», не мають тягаря академізму, дозволяють собі більше гратися з текстом. 

    Чи впливають суворі часові рамки на роботу перекладача, як наприклад, у випадку з «Гаррі Поттером»? 

    Ростислав Семків: Інтерв'ю

    Я думаю, перекладати швидко –  складно, але сподіваюсь, що перекладач «Гаррі Поттера» Віктор Морозов уже звик до таких строків, та й його ж не залишають наодинці з текстом. У «Гаррі Поттера» дуже хороший переклад. Однак, варто зауважити, що текст книги – надзвичайно розумний. Він підлітковий, але розумний, там задіяні величезні пласти міфології, різноманітні алюзії. Це той текст, оригінал якого запропонує вам набагато більше, ніж переклад. 

    У «Гаррі Поттера» дуже хороший переклад. Однак, варто зауважити, що текст книги – надзвичайно розумний. Це той текст, оригінал якого запропонує вам набагато більше, ніж переклад.

     

    Додам, що справжні фани книги мають чудовий резерв – прочитавши сім частин, вони отримали восьму, а потім, прочитавши переклад українською, вони можуть читати «Гаррі Поттера» в оригіналі і відкривати собі цей світ з іншого боку. Їм надовго вистачить читацької радості.

    Деякі письменники давали поради перекладачам своїх творів. Чи допомагають ці поради, чи прислухаються до них перекладачі? 

    Толкін давав поради, Эко теж. Такі тексти неможливо вичерпати перекладами. Особливо, коли власна назва відсилає до конкретних речей, а фонетика назви дає іншу алюзію. Перекладачу требі вирішити – йде він шляхом перекладу лексичного значення чи фонетичним шляхом. Дуже рідко це вдається поєднати. Я, власне, не перекладознавець, не критик перекладів. Аби сказати добрий переклад чи ні, варто звертатися до оригіналу в кожному конкретному випадку. 

    Мені зараз дуже подобаються переклади, які робить Komubook. Ось наприклад, їх переклад Ф. Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець». Цей текст виглядає для мене як текст Діка. Дік – не стиліст, він міг бути неакуратним в побудові речень, мені здається, його стиль збережено. 

    Щодо адаптованої літератури, чи варто починати читати англійською з неї?

    Ростислав Семків: Інтерв'ю

    Це прийнятне зло. Можна так. Але краще починати читати в оригіналі, тільки простіші тексти. Мені здається, що це наслідки традиції кінця 19-го початку 20-го століття, коли переклади були дуже приблизними, виникало багато адаптованої літератури.

    Читання оригіналу відрізняється від читання адаптованої літератури. Читання оригіналу не може бути швидким, не треба себе налаштовувати, що воно буде швидким. Прочитати кілька сторінок когось з хороших британських стилістів, особливо не надто віддалених від нас у часі, набагато корисніше. Людина вчить мову, збагачує її зворотами, а не тільки лексично. Стиль мови, ритм мови, побудова речення – ось що важливо. Люди, які вчать тільки лексику, говорять англійські слова, але будують слов'янські речення. Коли ми говоримо про адаптації, першим, що втрачається – англійськість. Речення, звороти, конструкції – те, що справді важливо. Добре, якщо це сюжетна адаптація, а коли адаптація глибша – це набагато гірше. 

    У листопаді в книгарнях з’явиться ваша книга «Як писали класики». Розкажіть про неї, як виникла ідея створення книги?

    Ростислав Семків. Як писали класики

    Ідея виникла при створенні курсу. Центр літературної освіти пропонує цікаві курси, один з них – «Як писали класики». Курс розроблений для того, аби показати, що для створення художньої літератури необхідна техніка. Мало намалювати картину – потрібно володіти технікою, треба вміти змішувати фарби, те саме – зі скульптурою – потрібно знати, як тримати різець. Мистецтва потребують вміння. Знання техніки не гарантує, що людина почне писати шедеври, але вона має більше шансів це зробити.  

    Еко говорив «Як я пишу? Зліва направо». Але він звичайно жартував. Як для фотографа важливе знання побудови кадру, так для письменника – знання побудови композиції, сюжету, його розвитку тощо. Курс включає десять лекцій, більшість з них увійшли до книги. 

    У книзі «Як писали класики» представлені такі письменники як Мілан Кундера, Маріо Варґас Льйоса, Умберто Еко, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннеґут. Також ми хотіли додати жінку-письменницю, однак це мала б бути особлива жінка. Отож ми додали Агату Крісті. Книга складається з семи частин, кожна включає три епізоди. Перший епізод – біографічний нарис, який дає відповідь на питання, чому ця людина почала писати. Другий епізод – рецепт письменства від кожного автора. До речі, вони дуже різні. І нарешті, в третьому епізоді я подаю свій аналіз, бо мені здається, що часто автор не вказує ті моменти, які йому особисто допомогли стати письменником, я намагаюся підкреслити їх.

    Не всі класики, що представлені у вашій книзі, писали англійською. Однак вони точно були нею перекладені. Можна назвати англійську мовою, що об'єднує світ, мовою глобалізації?

    Я вважаю, що різноманітність мов – це прекрасно. Я щойно повернувся з книжкової ярмарки, де були представлені книги різними мовами. Почесними гостями там були Фландрія і Нідерланди. Представники цих країн дуже цінують свої мови, показують, наскільки цікавими можуть бути ці мови для світу. Для тих, хто говорить англійською чи німецькою, все що говориться нідерландською – уже звучить як поезія. Є, вочевидь, певна складність: англійська стає мовою передачі інформації, мовою міжнародного спілкування, вона розвивається тепер як мова спілкування, а не як мова художньої літератури. 

    Я все ж думаю, англійська мова не залишиться самотньою, як мова міжнародного спілкування.


    Я все ж думаю, англійська мова не залишиться самотньою, як мова міжнародного спілкування. В майбутньому і арабська, і японська, і іспанська з португальською зможуть розраховувати на таку ж позицію. Отож, корисно володіти різними мовами. 

    Дякуємо за надзвичайно цікаві спостереження та бажаємо творчого натхнення в роботі! 

    Коментарі


      Додати коментар